Саме такою була Бессі (Елізабет) Колмен (Bessie (Elizabeth) Coleman). Ця незвичайна дівчина походила з простої родини, яка займалась вирощуванням бавовни на орендованих землях у Техасі. Батько її був афро-американцем з індіанським корінням з племені Черокі, а мати – африканського походження.

У спеціальній школі для чорних Елізабет вчилась доволі добре, цікавилась читанням та надзвичайно успішно справлялась із математикою. Завдяки своїм талантам та вмінню навчатись вона неодноразово отримувала стипендії, що врешті-решт дозволило їй вступити до сільськогосподарського університету для чорних у Оклахомі та успішно закінчити перший курс.

Перебравшись до Чикаго у 1915 році, Бессі почала працювати манікюрницею, аби заробити на навчання. Саме від своїх клієнтів вона вперше почула про літаки – колишні пілоти, які пройшли бої Першої Світової, із задоволенням ділилися спогадами та своїм захопленням від польотів. І у Бессі з’явилась мрія – стати пілотом. "I have a dream!" – сказала вона собі так само як потім сказав про знищення расизму борець за права чорношкірих Мартін Лютер Кінг. І влаштувалась на другу роботу – керуючого рестораном, аби заробити на навчання. Але.. У на той час консервативній і расистській Америці вчитись літати не могли ані жінки, ані представники «небілої» раси.

Однак безвихідних ситуацій не буває і, за порадою друзів, Бессі вирішила вчитись у Європі, яка була більш ліберальною у ставленні до національних меншин. Отримавши спонсорську допомогу від видавця газети Chicago Defender Роберта Ебота та зібравши кошти через газетний краудфандинг, у 1920 році Елізабет вирушила до Франції, попередньо вивчивши французьку. Перший крок до мрії було зроблено.

Її шкільною партою став біплан зі знаменитого сімейства Nieuport 14. 

Після семи місяців наполегливого навчання, 15 червня 1921 року, у віці 25 років Бессі Колмен отримала міжнародну ліцензію пілота від Міжнародної авіаційної федерації.

Це стало сенсацією світового рівня – це була перша пілотська ліцензія, видана темношкірій жінці та перша ліцензія, видана людині індіанського походження, єдина міжнародна пілотська ліцензія, видана жінці. 

Але Бессі не поспішала поділитись своєю радістю з батьківщиною, бо хотіла стати безперечною зіркою. Розуміючи, що використати свої нові вміння у комерційній авіації не вийде, бо вона лише зароджувалась і шансу чорношкірій дівчині пробитись у це закрите середовище немає, Елізабет Колман захотіла стати шоувумен і дивувати глядачів на авіашоу. Тим більше, що пристрасть американців до яскравих видовищ давала можливості непогано заробити.

Тому вона витратила кілька місяців на відточування своєї майстерності у Франції і у вересні 1921 року вирушила додому. Сенсація була забезпечена. Преса просто гула повідомленнями про сміливу афроамериканку, яка повністю порвала тодішні шаблони. 

Проте на початку 1920-х здивувати американську публіку простими польотами, нехай навіть і у виконанні чорношкірої жінки, було вже непросто. 

Треба було щось виняткове. І тому у 1922 році Бессі повернулась до Європи, бо расистські налаштовані американські інструктори відмовлялись її вчити. І рішення було вірне. Після кількох місяців навчання у провідних європейських пілотів у Франції, Нідерландах та Німеччині Бессі стала майстром. Вишенькою на торті стало знайомство з легендарним Ентоні Фоккером, який надав їй можливість взяти уроки у одного з найкращих інструкторів компанії. 

Після такої висококласної підготовки, Елізабет Колман була готова до підкорення Америки. Починаючи з вересня 1922 року Бессі стала зіркою основних авіашоу США. Літаючи на знаменитому біплані Curtiss JN-4 Jenny, Королева Бессі, здавалося, гралася зі смертю – її повітряні трюки були на грані: карколомні вісімки, бочки, пікірування з вирівнюванням біля самої землі, проходи на надмалій висоті, стрибки з парашутом з літака, не кажучи вже, що Бессі робила трюки і на самому літаку, звисаючи з крила – усе це захоплювало подих у глядачів. Вона випробовувала себе і життя на міцність. 

Популярність далася в знаки. Бессі трохи захворіла на «зіркову хворобу», за що її критикувала преса, але це не стосувалося її прагнення довести, що стати пілотом може будь-яка людина, незалежно від кольору шкіри чи статі. 

Елізабет стала активісткою антирасистського руху та популяризатором авіації, виступала з яскравими промовами перед чорношкірою аудиторією. Бессі принципово відмовлялася виступати на шоу, куди не допускали «небілих». Її мрією стало відкриття авіашколи для «чорних» американців. 

Але, на жаль, цьому не судилось збутись. Як і багато хто з авіаторів, Бессі хотіла купити власний літак. Назбиравши кошти на виступах на авіашоу та відкривши для цього салон краси, це, врешті-решт, їй вдалося. Вона придбала старенький Curtiss JN-4.

У день загибелі вона хотіла вивчити зону для стрибка з парашутом на черговому шоу. Через десять хвилин після злету літак затягнуло у пікірування, а потім у штопор. Бессі викинуло з Кертіса на висоті 600 метрів і вона миттєво загинула. Другий пілот не зміг вийти зі штопора і літак розбився. Незважаючи на те, що у той день JN-4 тричі був змушений аварійно приземлятись, що свідчило про відверті проблеми з його технічним станом, фактичною причиною катастрофи став гайковий ключ, забутий техніком у літаку, який заклинив тяги управління.

Смерть Бессі пройшла не дуже поміченою у суспільстві, яке все ще страждало на расизм, але стало шоком для темношкірих фанатів авіації. У день похорону зібрались близько десяти тисяч людей, для яких приклад Бессі став поштовхом та стимулом добиватись свого, незважаючи на опір більшості.

На сьогодні Бессі Колмен – це символ, символ боротьби, мрії та незламності, який надихнув тисячі авіаторів по всьому світу.

Бессі вважається однією з найбільш значимих персон у авіації, особливо для чорношкірих пілотів та пілотів-жінок. 

Кожного року, пілоти-афроамериканці скидають з літака квіти на її могилу.

У знак подяки за те, що вона дала віру і шанс.